Галицько-Волинське князівство, що було монархічною державою епохи Середньовіччя, відіграло значну роль в формуванні української ідентичності. А останнім правителем відповідних земель, які джерела тієї доби ще називають Королівством Руським та Князівством Руської землі – Галичини й Волині – став князь Любарт.
Цей можновладець XIV століття був особистістю, життєпис якої містить для дослідників багато «білих плям». Науковці висувають різні версії, що стосуються періоду його правління, і чимало з цих думок підтверджується даними літописних джерел.
Доведені факти й деякі гіпотези про відповідну історичну постать, ім’я якої наразі носить одна з вулиць Києва, містить подальший текст.
Походження, дитинство й молоді роки
Щодо дати народження відповідного представника князівської династії однозначної думки істориків нема.
Наприклад, Ян Тенґовський у своїх працях вказує, що він народився приблизно в 1312–1315 році. А Фелікс Шабудько, що докладно займався вивченням такої теми як біографія князя Любарта, вважає, що народження майбутнього правителя відбулося між 1311 та 1315 роками.
Встановлено, що батьком цього монарха був великий князь литовський Гедимін. У своїй родині Любарт був наймолодшою дитиною. Крім нього, в даній шляхетній сім’ї було ще три сини і одна дочка. Звали цих дітей Ольгред, Кейстут, Явнут та Марія.
Матір Великого князя Волинського та Галицького, яка стала останньою дружиною Гедиміна, мала ймення Леоніда. Інші джерела називають її Євною або Левною. Оскільки ця жінка походила з роду Романовичів, народжена в шлюбі з нею дитина отримала право на престол у Волині й Галичині.
У 1320 році князенко, якому на той час було близько 12 років, був заручений з Агрипіною. Цій дівчинці, доньці волинського князя Лева, виповнилося тоді лише 6 років. Літописи розповідають, що сталися такі заручини в рамках святкування весілля, коли сестра Гедиміна виходила заміж за волинського воєводу Данила Васильковича.
А, імовірно, наступного дня після цієї події майбутній князь Любарт, історія життя якого є таємницею з багатьма невідомими, отримав своє хрещене ім’я: його нарекли Дмитром. Трапилося це, тому що відповідний день співпав з християнським святом великомученика Дмитрія Солунського.
Результатом такого поєднання династій стало значне зближення Литви та Волині. Відомо, що тоді їх володарі уклали офіційну домовленість про спільну боротьбу проти татарських загарбників.
Відкласти весілля Любарта-Дмитра з Арипиною на невизначений термін довелося через передчасну загибель її батька.
Відбувся цей довгоочікуваний шлюб лише в 1331 році. Після одруження Любарт із військом Данила вирушає на Волинь, щоб подбати про охорону кордонів з монголо-татарською державою Золота Орда.
З метою організації укріплення даного рубежу воєначальник віддав наказ про створення штучного острову.
Для цього у болотисті місцевості, прилеглій до правого узбережжя річки Случ був викопаний рів. На такому шматочку суші Любарт-Дмитро ініціював спорудження дерев’яної замкової будівлі. Спочатку вона була невеликою, а пізніше переросла в сторожовий загін.
На відповідному острові майбутнім правителем Волинської держави був закладений і храм – церква святого Дмитра. Довкола цієї святині почало утворюватися поселення, що невдовзі набуло масштабу містечка. Цей населений пункт отримав назву співзвучну імені свого фундатора – Любар.
Епоха правління: цікаві факти
Обраний великим князем Волинського Любарт був через 9 років після таких подій, у 1340 році.
Але доля приготувала цьому правителю чимало випробувань. Найголовніше з них на той час було пов’язане з нападом короля Польщі Казимира на Львів та території землеволодінь Галичини. Через ці загарбницькі дії Галицько-Волинське князівство фактично припинило своє існування.
Любарт Волинський князь став боротися з Казимиром за відповідну спадщину, і ця боротьба виявилася тяжкою та довготривалою.
Дотепер збереглася автентична історична пам’ятка, яка стала свідком тих давноминулих подій. Це дзвін, встановлений на дзвіниці храму святого Юра в місті Львів. Він є найстаршим в Україні.
Відомо, що фінансував виготовлення цієї реліквії Любарт. Князь виділив кошти на реконструкцію даного собору та лиття нового дзвону для нього після масштабного руйнування цієї церкви загарбницьким військом Казимира.
Любартом було започатковане й карбування власних монет. Ці гроші слугували платіжним засобом під час роздрібної торгівлі на ярмарках Волині. Називалися такі грошові одиниці динаріями. З їх обох боків чеканилося зображення лева та хреста.
На той час столицею Волинського князівства було місто Володимир. У ньому успішно відбудували фортечні укріплення – в цьому також були заслуги князя Любарта.
Наприкінці 1340-х років у житті Любарта-Дмитра відбувається ряд трагічних подій. Бій на річці Стреве призвів до загибелі значної частини його воїнів. Серед полеглих внаслідок цієї битви був і брат князя Наримунт.
Невдовзі можновладець втратив дружину Агрипину та єдину рідну сестру Марію.
На галицькі землі став зазіхати монарх Угорщини Роберт.
Але відважному князю, попри біди в його родині, вдається чинити успішний супротив ворогам. Його війська, об’єднані з воїнами Кейстуту, відтісняють з Волині поляків та здійснюють успішний наступ на Сандомирські землі.
У 1350 році відбувається другий шлюб правителя. Його обраницею та наступною дружиною стає Ольга, чий батько був ростовським князем Костянтином.
Протягом наступних десятиліть князь Любарт, у історії Волині чиє ім’я вписане золотими літерами, не складає зброї. Він їх проводить у постійній боротьбі з ворогами та водночас займається пошуком надійних союзників.
Ця запекла боротьба приносить можновладцю то перемоги, то поразки.
Розбудова Луцька
Таке місто правитель став розбудовувати після шлюбу з Ольгою.
Будівельні роботи ускладнювалися особливостями місцевості – адже острів був оточений річкою та заболоченими ділянками. Фортеця на цьому шматочку суші залишалася ще невеликою. На її території, що слугувала місцем для княжого двору, будівлі суду, храму Івана Богослова й господарських оборонних споруд, було затісно.
Реконструкція дитинця була розпочата за розпорядженням князя наприкінці 1340-х років.
Спочатку муляри зайнялися зведенням цегляних стін та дозорних башт за межами одного зі сторін даного фортечного об’єкту. У результаті таких робіт дитинець вдалося розширити.
«Князь Любарт та Луцький замок» – це одна з найпопулярніших тем екскурсій столицею Волині. Під час неї гіди захоплено розповідають про зведення самої споруди твердині, будівництво дамби та підйомного мосту над ровом перед баштою з брамою.
Загалом за часів правління Любарта-Дмитра відбулося спорудження чотирьох мостів. Два з них слугували переправами через річку, а два інші – вели через замкові перекопи.
Колись у місці, де в наш час знаходиться луцька вулиця Плитниця, розташовувалися князівські цегельні з великими складами відповідного будматеріалу. Він і використовувався для будівництва замкового комплексу.
Відомо, що правитель Волині став також засновником зведеної практично поруч із замком річкової пристані.
У 1366 році в результаті поразки в боях князь втрачає столичне місто Володимир. Ці події змусили можновладця укласти зі своїм ворогом, королем Польщі Казимиром, угоду про розмежування територій.
У результаті столиця підвладних Любарту земель була перенесена до Луцька. Набуття місто статусу центру князівства змусило його володаря приділяти реконструкції та нарощуванню укріплень ще більше уваги.
Висота башти з брамою виросла, доповнившись ще одним ярусом, що увінчався шатровим дахом. Розпочалося мурування іншої вежі. Вона також, як і в’їзна башта, отримала контрфорси на зовнішніх кутах. Переважна частина стін, що виходила на схід та північ, замінилася міцними мурами з цегли.
Виготовлявся такий будматеріал з якісної сировини за покращеною технологію випалу.
Майстри значну увагу приділяли й зміцненню фундаменту цитаделі. Щоб запобігти зсуву його з валу, будівельники застосовували вирівнювання у вигляді розташованих на різній висоті терас.
Ця епоха стала також періодом розвитку містечка на околицях фортеці. На відповідній території мешкали люди різних соціальних верств, але здебільшого це населення представляло стани ремісників та купців.
Згодом територія міста розрослася настільки, що вона перевищувала площу замкового комплексу в 6 разів. Фортеця від неї була відділена глибоким ровом. У місті знаходився торгівельний майдан. У ньому виросло кілька церков, зокрема, храм святого Петра та святої Катерини.
По всьому периметру міста також були встановлені укріплення та зведені дозорні вежі. Щоправда, ці стіни були зведені з дерев’яних брусів.
Поряд із замком-палацом Любарта розташовувалися будинки суддів та канцеляристів, бояр та їхніх службовців.
Згодом представниками наближених до правителя урядовців та духовенства міське населення було витіснене за кордони замку. Найбільш укріплена, острівна частина твердині стала місцем розташування інституцій, діяльність яких мала безпосереднє відношення до адміністративного управління Волинським князівством.
Історичне значення князя Любарта
Цьому можновладцю вдалося перетворити місто Луцьк на один із найбільш розвинених адміністративних центрів України.
Крім того, даний правитель відіграв значну роль в економічному розвитку підвладному йому регіоні – ним були налагоджені торгівельні шляхи та надані привілеї закордонним купцям. У результаті добробут місцевих мешканців зріс.
Любарт-Дмитро, що дотримувався поглядів християнської моралі, відомий як інвестор відбудови кількох релігійних закладів, у тому числі монастирів та соборних церков у містах Луцьк та Володимир.
Цим державним діячем епохи Середньовіччя у період його правління, що тривав з 1340 по 1383 рік, була проведена прогресивна військова реформа. Наслідком таких реформаторських дій стало покращення озброєння війська та модернізація його устрою.
Очевидно, що князь Любарт у історії Волині відіграв неабияку роль – ним, як останнім з правителів залишена об’єднаного Галицько-Волинського князівства, залишена спадщина, що має значення і для сучасного покоління.
Помер цей можновладець в 1383 році. Запис про його смерть 4 серпня зроблений у Псалтирі. Ця священна книга наразі зберігається в італійському місті Флоренція, в бібліотеці Лоренцо Медічі.
