Князь Любарт-Дмитро Гедимінович — волинський і галицький князь XIV століття, представник династії Гедиміновичів. Його правління пов’язане з посиленням Луцька та розвитком замкового комплексу, який сьогодні відомий як замок Любарта.
Хто такий князь Любарт?
Щодо дати народження відповідного представника князівської династії однозначної думки істориків нема.
Наприклад, Ян Тенґовський у своїх працях вказує, що він народився приблизно в 1312–1315 році. А Фелікс Шабудько, що докладно займався вивченням такої теми як біографія князя Любарта, вважає, що народження майбутнього правителя відбулося між 1311 та 1315 роками.
Встановлено, що батьком цього монарха був великий князь литовський Гедимін. У своїй родині Любарт був наймолодшою дитиною. Крім нього, в даній шляхетній сім’ї було ще три сини і одна дочка. Звали цих дітей Ольгред, Кейстут, Явнут та Марія.
Матір Великого князя Волинського та Галицького, яка стала останньою дружиною Гедиміна, мала ймення Леоніда. Інші джерела називають її Євною або Левною. Оскільки ця жінка походила з роду Романовичів, народжена в шлюбі з нею дитина отримала право на престол у Волині й Галичині.
У 1320 році князенко, якому на той час було близько 12 років, був заручений з Агрипіною. Цій дівчинці, доньці волинського князя Лева, виповнилося тоді лише 6 років. Літописи розповідають, що сталися такі заручини в рамках святкування весілля, коли сестра Гедиміна виходила заміж за волинського воєводу Данила Васильковича.
А, імовірно, наступного дня після цієї події майбутній князь Любарт, історія життя якого є таємницею з багатьма невідомими, отримав своє хрещене ім’я: його нарекли Дмитром. Трапилося це, тому що відповідний день співпав з християнським святом великомученика Дмитрія Солунського.
Результатом такого поєднання династій стало значне зближення Литви та Волині. Відомо, що тоді їх володарі уклали офіційну домовленість про спільну боротьбу проти татарських загарбників.
Відкласти весілля Любарта-Дмитра з Арипиною на невизначений термін довелося через передчасну загибель її батька.
Відбувся цей довгоочікуваний шлюб лише в 1331 році. Після одруження Любарт із військом Данила вирушає на Волинь, щоб подбати про охорону кордонів з монголо-татарською державою Золота Орда.
З метою організації укріплення даного рубежу воєначальник віддав наказ про створення штучного острову.
Для цього у болотисті місцевості, прилеглій до правого узбережжя річки Случ був викопаний рів. На такому шматочку суші Любарт-Дмитро ініціював спорудження дерев’яної замкової будівлі. Спочатку вона була невеликою, а пізніше переросла в сторожовий загін.
На відповідному острові майбутнім правителем Волинської держави був закладений і храм – церква святого Дмитра. Довкола цієї святині почало утворюватися поселення, що невдовзі набуло масштабу містечка. Цей населений пункт отримав назву співзвучну імені свого фундатора – Любар.
Цікаві факти про князя Любарта
Князь Любарт-Дмитро Гедимінович — одна з найвідоміших історичних постатей, пов’язаних із Луцьком та Волинню. Його правління припало на XIV століття — період боротьби за галицько-волинську спадщину та активної розбудови Луцька.
- Любарт мав подвійне ім’я — у джерелах він відомий як Любарт-Дмитро Гедимінович. Після прийняття православ’я князь отримав християнське ім’я Дмитро.
- Він був сином великого князя литовського Гедиміна та одним із молодших представників династії Гедиміновичів.
- Любарт правив Волинню приблизно з 1340 до 1384 року. Саме цей період став одним із найважливіших етапів в історії середньовічної Волині.
- Його ім’я нерозривно пов’язане з Луцьким замком. За Любарта розпочалася масштабна перебудова укріплень, яка поступово перетворила замок на потужну кам’яну фортецю.
- Любарт боровся за галицько-волинську спадщину. Значну частину його правління займало протистояння з польським королем Казимиром III та боротьба за контроль над галицькими й волинськими землями.
- Історія Любарта має чимало білих плям. Навіть обставини отримання ним Волині трактуються істориками по-різному, тому деякі популярні версії не варто подавати як беззаперечні факти.
- Ім’я Любарта залишилося в топоніміці. Воно стало частиною назви найвідомішої пам’ятки Луцька — замку Любарта.
- Після смерті Любарта його володіння успадкував син Федір Любартович, який отримав Луцьку та Володимирську землі.
Сьогодні князь Любарт залишається однією з ключових постатей в історії Луцька, а його ім’я насамперед асоціюється із середньовічним замком, який став символом міста.
Легенди про князя Любарта
Ім’я князя Любарта пов’язане не лише з історичними подіями, а й із численними легендами Луцька. Важливо враховувати, що ці історії належать до міських переказів і не мають такого самого статусу, як підтверджені документами історичні факти.
Легенда про прокляття князя Любарта
Одна з найвідоміших луцьких легенд розповідає, що Любарт був суворим і жорстоким правителем. За переказом, він наказав замкнути непокірних бояр у вежі та підпалити її. Перед смертю бояри нібито прокляли князя.
Легенда продовжується історією про те, що Любарт після цього не знайшов спокою. Він начебто намагався спокутувати свої гріхи пожертвами на храми, але прокляття залишилося. За одним із переказів, душа князя досі може з’являтися на території замку.
Легенда про замок для Агрипіни
Інший переказ пов’язує будівництво Луцького замку з дружиною князя — Агрипіною. За легендою, Любарт хотів створити для неї величну фортецю як символ свого кохання.
Однак Агрипіна нібито померла ще до завершення будівництва. Після її смерті князь, за переказом, продовжував приходити до місця її поховання. Ця історія часто згадується серед легенд про Луцький замок, але її не варто подавати як документально підтверджену біографічну подію.
Легенда про скарби Любарта
Ще один популярний переказ стверджує, що князь залишив у замку заховані скарби. Нібито їх можна було знайти, але винести за межі фортеці дозволялося лише за умови, що гроші будуть використані на благо Луцька та його мешканців.
Ця легенда перегукується із сучаснішим туристичним переказом про «щасливу» купюру біля в’їзної вежі замку. Вона давно стала частиною міського фольклору, але не має історичного підтвердження.
Таким чином, легенди про князя Любарта допомагають краще зрозуміти, як його образ зберігся в культурній пам’яті Луцька. Водночас у статті важливо чітко розмежовувати історичні факти та народні перекази.
Що зробив князь Любарт для Луцька?
Таке місто правитель став розбудовувати після шлюбу з Ольгою.
Будівельні роботи ускладнювалися особливостями місцевості – адже острів був оточений річкою та заболоченими ділянками. Фортеця на цьому шматочку суші залишалася ще невеликою. На її території, що слугувала місцем для княжого двору, будівлі суду, храму Івана Богослова й господарських оборонних споруд, було затісно.
Реконструкція дитинця була розпочата за розпорядженням князя наприкінці 1340-х років.
Спочатку муляри зайнялися зведенням цегляних стін та дозорних башт за межами одного зі сторін даного фортечного об’єкту. У результаті таких робіт дитинець вдалося розширити.
«Князь Любарт та Луцький замок» – це одна з найпопулярніших тем екскурсій столицею Волині. Під час неї гіди захоплено розповідають про зведення самої споруди твердині, будівництво дамби та підйомного мосту над ровом перед баштою з брамою.
Загалом за часів правління Любарта-Дмитра відбулося спорудження чотирьох мостів. Два з них слугували переправами через річку, а два інші – вели через замкові перекопи.
Колись у місці, де в наш час знаходиться луцька вулиця Плитниця, розташовувалися князівські цегельні з великими складами відповідного будматеріалу. Він і використовувався для будівництва замкового комплексу.
Відомо, що правитель Волині став також засновником зведеної практично поруч із замком річкової пристані.
У 1366 році в результаті поразки в боях князь втрачає столичне місто Володимир. Ці події змусили можновладця укласти зі своїм ворогом, королем Польщі Казимиром, угоду про розмежування територій.
У результаті столиця підвладних Любарту земель була перенесена до Луцька. Набуття місто статусу центру князівства змусило його володаря приділяти реконструкції та нарощуванню укріплень ще більше уваги.
Висота башти з брамою виросла, доповнившись ще одним ярусом, що увінчався шатровим дахом. Розпочалося мурування іншої вежі. Вона також, як і в’їзна башта, отримала контрфорси на зовнішніх кутах. Переважна частина стін, що виходила на схід та північ, замінилася міцними мурами з цегли.
Виготовлявся такий будматеріал з якісної сировини за покращеною технологію випалу.
Майстри значну увагу приділяли й зміцненню фундаменту цитаделі. Щоб запобігти зсуву його з валу, будівельники застосовували вирівнювання у вигляді розташованих на різній висоті терас.
Ця епоха стала також періодом розвитку містечка на околицях фортеці. На відповідній території мешкали люди різних соціальних верств, але здебільшого це населення представляло стани ремісників та купців.
Згодом територія міста розрослася настільки, що вона перевищувала площу замкового комплексу в 6 разів. Фортеця від неї була відділена глибоким ровом. У місті знаходився торгівельний майдан. У ньому виросло кілька церков, зокрема, храм святого Петра та святої Катерини.
По всьому периметру міста також були встановлені укріплення та зведені дозорні вежі. Щоправда, ці стіни були зведені з дерев’яних брусів.
Поряд із замком-палацом Любарта розташовувалися будинки суддів та канцеляристів, бояр та їхніх службовців.
Згодом представниками наближених до правителя урядовців та духовенства міське населення було витіснене за кордони замку. Найбільш укріплена, острівна частина твердині стала місцем розташування інституцій, діяльність яких мала безпосереднє відношення до адміністративного управління Волинським князівством.
