Кожний український регіон має власний неповторний колорит та звичаї, пов’язані з відзначенням різних визначних подій, зокрема, сімейних торжеств.
Пропонована стаття розповість, як святкують весілля на Волині ті її мешканці, що дотримуються давніх традицій.
Етапи старовинного весільного обряду на їх зміст
В етнографічній Волині часів ХІХ-ХХ століть до початку періоду радянщини весілля було багатоетапним процесом, що включало передвесільний цикл, власне відзначення свята та обрядові заходи післявесільні.
Тривалість першого етапу складала від 1 до 3 місяців. Цей період передбачав декілька послідовних процесів у вигляді вивідування (змовин), обряду сватання, оглядин та заручин.
Метою змовин, які ще називали договорами або розвідкою, було уточнення згоди дівчини на шлюб перед сватанням. Полягав цей процес у тому, що в дім до нареченої приходив хтось із родичів нареченого, щоб дізнатися про ставлення дівчини та її родини до майбутнього заміжжя.
Якщо результат розвідки виявлявся позитивним, за ним слідувало сватання: представники та батьки нареченого приходили до хати молодої, щоб отримати її офіційну згоду на шлюб.
Відбувався цей обряд увечері. Часто на нього запрошували одружених чоловіків поважного віку, які були сватами або старостами. Вони мали бути товариськими, кмітливими та з почуттям гумору. Бесіда сватів з родиною дівчини передбачала вживання ритуальних фраз алегоричного змісту. Гості, що заходили до хат з символічною хлібиною, представлялися як «скотарі, що прийшли по теличку» або «мисливці, які полюють на куницю».
Якщо сторона нареченої не заперечувала щодо шлюбу, вона приймала хліб або, забравши його, давала старостам свою хлібину на знак згоди. Дівчина також перев’язувала сватів рушниками, а свого обранця – хусткою.
Після цього сватів запрошували вечеряти, відбувалося застілля. У разі відмови гості отримували гарбуза й хлібину їм повертали.
Святкування весілля по-волинськи також передбачає обряд заручин, що ставав своєрідним закріпленням згоди на шлюб та обнародуванням цієї події. Атрибутами такого дійства, які символізували єднання пари, були також хліб та рушники.
Цього дня молоді обмінювалися подарунками, а батьки урочисто благословляли їх та садовили поруч на «посаді». Це були лави біля ікон, накриті вивернутим кожухом, що символізував матеріальне благополуччя пари під час подальшого подружнього життя.
Напередодні весільного свята випікали високий круглий коровай з декором у вигляді пшеничного колосся, квітів та пташок із тіста.
Обряд вінчання в храмі та святкового застілля, що супроводжувалося танцями та забавами, відбувався наступного дня. Раніше Волинське весілля, що зазвичай розпочиналося в суботу, відзначали впродовж 3-4 днів.
Вінчатися молоді їхали на прикрашеному квітами й стрічками возі, а батьки їх чекали вдома. Після повернення молодят із церкви з молодої знімали весільний вінок та вдягали замість нього головний убір заміжньої жінки – хустку або очіпок.
Цікаві традиції
Раніше на Волині відзначати весілля було заведено всім селом. У перший день це свято відбувалося в нареченої, а потім воно продовжувалися в молодого.
Кожного дня таке багатолюдне гуляння тривало до самого світанку.
Давні весільні традиції на Волині передбачали багато перешкод та випробувань для молодого. Наприклад, йому могли підсунути «фальшиву наречену» (одягнутого як молода чоловіка), або вимагати з нареченого викуп, перш ніж він дістанеться до своєї обраниці.
Також волинянам відомий обряд «Корона», за який ніс відповідальність старший сват. Він у хаті молодої мав виголосити напутню промову, звернену до нареченої, її дружок та батьків. Після цього звертання мати брала вінець, який сват тримав на тарілці, одягала цей атрибут дочці під фату, а тарілку розбивала на щастя.
На вінчання молодят вирушали з іконами, які їм дали батьки під час благословення на шлюб. Під час церемонії вінчання ці образи тримали старша дружка та старша свашка коло церковного вівтаря.
Виходячи з храму, молода посипала всіх присутніх солодощами, цукерками. Такі весільні традиції на Волині особливо подобалися дітям, що з радістю ловили ласощі.
Ще один зі святкових обрядів для молодят називався перепоною. Їх перепиняли по дорозі з церкви зі снопом, в якому була схована ікона, або просто виливаючи на дорозі відро води. Представники свити молодят мали забрати перепон-сніп із собою, розрахувавшись за нього короваєм та горілкою.
Під час весілля наречена повинна була вдягнути фартухи на кожну куховарку, що готувала страви для святкового застілля. При цьому молода мала потанцювати з кожною з цих жінок по черзі.
У деяких селах поблизу Луцька мав місце весільний обряд, під час якого молодий власноруч мив ноги своїй тещі. Для цього в таз наливали подекуди не воду, а горілку.
Етнографи, що досліджували, як святкують весілля на Волині, розповідають про різні види ритуальних танців під час такого торжества.
Один із відповідних танців традиційно супроводжувався звучанням відомої пісні «Горіла сосна, палала». Під час його молода мала танцювати в середині кола, утвореного дружками та свашками, по черзі викликаючи до себе незаміжніх дівчат та одягаючи кожній із них свою фату, щоб та не лишилася незаміжньою.
Часто на волинських весіллях виконували і танок із короваєм – він завершував святкування. По завершенню цього обрядового танцю дружка розділяв коровай між гостями, віддаючи його середину молодятам. Після цього гості розходилися по домівках.
Прикмети та забобони
Розповідаючи про особливості Волинського весілля, не можна обійти увагою кілька прикмет, які не втратили актуальності в цьому регіоні дотепер.
- 13 число будь-якого місяця вважається непідходящим для укладання шлюбу та вінчання.
- Навіть якщо молодята до весілля живуть разом, ніч напередодні цього свята вони мають провести окремо.
- Свідками беруть тільки неодружених людей і таких, що раніше ніколи не були в шлюбі.
- Весільні обручки мають бути гладенькими й без жодного декору – без каміння, вигравіруваних написів та насічок.
- Нікому не слід давати міряти весільну обручку, а раптове падіння її на підлогу в РАЦСі або храмі передрікає нещасливий шлюб.
- Весільна сукня повинна бути суцільною і не короткою, бо довжина цього святкового плаття нареченої ніби то визначає тривалість подружнього життя.
- Одягати на весілля перли молодій не можна – вони віщують сльози.
- У новий дім наречений має занести молоду дружину на руках – тільки в такому випадку вона завжди буде своєму обранцю вірною та люблячою.
- Весільний букет наречена не повинна віддавати нікому: тримати ці квіти дозволяється лише її коханому або матері. Подругам кидають іншого букета.
- Випічку весільного короваю не довіряють жінці незаміжній, розлученій або вдові.
Раніше на Волині, як і в інших українських регіонах, люди вірили, що щастя та добробут подружнього життя молодої пари, яка бере шлюб, можна запрограмувати, дотримуючись давніх традицій та обрядів. Це зумовлювало ставлення до організації кожного етапу весілля відповідального та серйозного.
Більше актуальної інформації читайте в рубриці Історія на нашому порталі.