Музей Лесі Українки у Колодяжному – це один з найкращих літературно-музейних комплексів в Україні. Він вражає великою кількістю експонатів, автентичністю, збереженістю природи, дає відчуття епохи, в яку жила і творила Леся Українка. Загалом, музей-садиба Лесі Українки – це не лише місце, присвячене відомій українській поетесі. Тут можна дізнатися багато нового і цікавого про славетні родини українських патріотів: Косачів, Драгоманових, Олену Пчілку, Ізидору Косач, Петра Косача, Михайла Драгоманова, Ольгу Кобилянську, Івана Франка.
Чим відоме Колодяжне?
Село Колодяжне розташоване за 8 кілометрів від міста Ковеля у Волинській області. Поруч пролягає залізниця. На сучасному етапі, це практично передмістя – останній населений пункт перед містом Ковель. У часи Лесі Українки воно являло собою досить невеликий і дещо полісько-занедбаний населений пункт, тут було небагато будинків і проживало не так вже й багато людей. Зважаючи на те, що межа міста дещо змінилася, то до Ковеля Лесі і її родичам доводилося їхати більше години на кінному транспорті. Зараз шлях займає приблизно 10 хвилин.
Перша згадка про село була ще у 1240 році. У 1564 році село було передане московському князю Курбському. Пізніше ним володів землевласник Качковський. А вже у 1881 році маєток Качковського був проданий одним із його синів Петру Косачу.
Музей Лесі Українки у Колодяжному – це справжнє зібрання інформації про життя родини Косачів і їх гостей. Адже село відоме тим, що саме тут проживала Леся Українка з сім’єю. Тут виходили її перші твори, саме тут Олена Пчілка творила свої вірші і книги. У Колодяжному народилася відома мемуаристка Ізидора Косач – сестра Лесі Українки. Також тут побачив світ і брат Лесі Українки – Микола. Він був громадським діячем, а також останнім власником садиби Косачів. Крім того, у 1908 році саме тут народився Юрій Косач – син Миколи Петровича і відомий український письменник. Про це є свідчення у церковній метричній книзі.
До Колодяжного приїжджала подруга Лесі Українки – відома письменниця Ольга Кобилянська. А у 1891 році село відвідав один з найвідоміших українських письменників Іван Франко із сім’єю. І це лише маленька частинка тих знаменитих особистостей, які пов’язані з Колодяжним.
У 1937 році на траві на своєму подвір’ї знайшли мертвим 52-х річного брата Лесі Українки Миколу Косача. Він доживав вік у бідності і самоті. Гроші на його поховання збирали всією громадою. Могила Миколи Косача знаходиться на сільському цвинтарі Колодяжного неподалік від музею.
Садиба Косачів
Маєток у Колодяжному став домом для Косачів у 1882 році. Саме його вважали своїм рідним домом всі члени великої родини. Адже до тієї пори все їм видавалося чужим і не своїм навіть квартира у Києві на вулиці Саксаганського. В маєтку народжувалися діти. Очевидці пригадували як вперше побачили родину Косачів: тоді їх вразили веселі та дуже добрі до місцевих малюків діти і пані, які мала от-от народити. Першою в маєтку народилася Оксана – одна з найменш відомих Косачів.
На момент приїзду родини Косачів до Колодяжного село являло собою скупчення «курних хат» – притаманних для волинського Полісся. На цьому фоні особливо виділявся будинок Косачів – великий і світлий. «Пани» були дуже добрими до селян, а також до всіх, хто потребував допомоги. Діти Косачів товаришували з сільськими дітлахами. Пізніше дехто з селян писав спогади про ці роки життя.
Садиба-музей Лесі Українки Колодяжне – це відновлені будівлі. Адже під час Другої світової війни все було зруйновано, а великий будинок німці розібрали на дрова. Але в часи проживання в маєтку Лесі Українки все було інакше. Адже тут проживала велика і любляча родина, яка багато творила та вела активне громадське життя.
У 1882-1892 роках Леся Українка постійно проживала у Колодяжному. Сестра Ольга Косач пригадувала, що в цей період село було «Лесиною домою». Вона інколи виїжджала звідси на лікування чи навчання. Наприклад у 1882-83 роках Леся їздила вчитися.
В часи проживання Косачів, маєток – це велика садиба, де був будинок на 6 кімнат з кухнею і трьома входами. Тут постійно мешкала родина. Пізніше, уже за часів Другої Речі Посполитої, тут була школа. На місці великого будинку зараз знаходиться головна будівля музею. Збереглося кілька фото ошатного, але зовсім скромного будинку.
В дворі також стояла селянська хата на дві половини. Тут жили дві родини робітників. Пізніше дану хату перебудували на «сірий дім», який ще називали батьківським. Тут було 3 кімнати, кухня і кімнатка на горищі (в ній в останні роки життя мешкав Микола Косач). У батьківському будинку був кабінет Петра Косача, спальня, вітальня, де діти ставили вистави. На даний момент у будинку відтворено кабінет Петра Антоновича, спальню Олени Пчілки та кімнату з невеликою сценою. Кімнатку на горищі вирішено було не відновлювати.
У 1890 році було збудовано «білий будиночок» для Лесі Українки. Тут було 2 кімнати і двоповерховий балкон. Леся Українка засмагала у «солярії», який спеціально влаштували для неї на даху білого будиночка. Даний будинок зазнав великих руйнувань, від нього лишився лише давній фундамент. Під час реставрації його відновили, але через технічні недоліки будиночок часто затоплюється водою. У будинку відновлені дві кімнати: велика та маленька, де збережені речі Лесі Українки. Особливо вражають відвідувачів рукавички Лариси Петрівни: зовсім крихітні, адже хвора Леся була надзвичайно тендітною.
Біля великого дому з одного боку ріс сад, де були фруктові дерева та грабова альтанка. Цей сад був дуже старим вже тоді, коли Петро Антонович купував будинок. Біля самісінького дому ріс велетенський каштан, який мав кілька крон, а також липи. За старим садом був молодий, який посадила Олена Пчілка після того як будинок був придбаний. В садибі було багато квітів і кущів, город, ще три різні альтанки, а також викопана сажавка (ставок). Весь маєток був обгороджений плетеним з лози тином. З однієї сторони садиба Косачів була обсаджена липами, а з іншого – тополями.
Посеред двору був колодязь, який пізніше засипали. Новий колодязь викопали біля сірого будиночка.
По другий бік досить довгої вулиці був «той двір». Це було місце, де розташовувався будинок для робітників, клуня, шопа, хліви, город, який пізніше засадили садом, колодязь. Садиба Косачів розташовувалася в кінці села. З одного боку її від селянських дворів відділяв лише тин, а з іншого: пасовища, поля, ліси, струмок.
Літературно-меморіальний музей Лесі Українки – це не лише садиба в Колодяжному. Приїжджаючи сюди, можна відвідати і інші «Лесині місця». Наприклад, церкву у селі Волошки, що знаходиться за 4 кілометри від Колодяжного. Сюди приїжджала Леся, адже церкви в Колодяжному не було. Також Лариса Петрівна відвідувала села Будище, Любитів, Дроздні, Скулин, урочище Нечимне (саме тут жив знаменитий дядько Лев із «Лісової пісні»), річку Турію, урочище Вербка, станцію «Любитівку».
Востаннє Лариса Косач була у Колодяжному у лютому 1907 року.
Музей Лесі Українки в Колодяжному
Після приходу радянської влади у 1939 році мешканці села Колодяжне весь час доглядали садибу. Для них це було надзвичайне місце. У 1941 році було вирішено створити тут музей-бібліотеку Лесі Українки. Але через місяць, як було прийняте таке рішення, почала війна. Під час бойових дій практично все у садибі було зруйноване. Тому відновлювати її почали після закінчення воєнних дій.
Музей Лесі Українки був заснований 10 липня 1949 року. Радянська влада зробила його не через велику любов до видатної української поетеси, а для того, щоб остаточно стерти згадки про польську владу, яка тут організувала школу, про приватне господарство, яке тут мав Микола Косач і перетворити Лесю на руйнівницю царського режиму.
Спочатку відремонтували «білий будиночок». В одній його кімнаті був музей, а в іншій – сільська бібліотека. Пізніше зробили ремонт і в «сірому будиночку». У 1958 році у дворі було встановлене бронзове погруддя Лесі Українки. У травні 1963 року у «сірому будиночку» було відкрито літературну виставку. Будиночок Лесі став меморіальним.
У 1971 році за садибою висадили лісопарк. Там ховається криниця, яку ще називають «Лесин кадуб». У 1980 році було збудовано приміщення для музею на місці зруйнованого великого будинку. Тут є фотографії, книги, речі, документи родини Косачів. А «білий та сірий будиночки» вважаються пам’ятками історії України. В них знаходяться речі епохи родини Косачів.
У 1991 році була проведена повна реставрація музею. Він був наближений до європейських музейних стандартів. У той же час відновили і розширили експозицію.
У музеї проводяться дослідження, наукова робота, працівники підтримують зв’язок з українською діаспорою в Канада та США. Колодяжне музей Лесі Українки графік роботи має досить зручний: працює з 09.00 до 17.00 в усі дні, крім понеділка та вівторка.
Експозиція – це літературна та меморіальна частини. В родинних будинках – меморіальна частина. В Лесиному будиночку є рожева та блакитна кімнати. Рожева – це спальня та робочий кабінет Лесі. Речі, які є в кімнаті, були передані племінницею Лариси Петрівни. Обстановку відновили за спогадами та записами.
Блакитна кімната слугувала вітальнею. Тут розміщено справжні меблі родини Косачів. Можна побачити годинник, диван, стіл, рояль, який подарувала дружина Михайла Драгоманова.
В музеї є майже 7 тисяч експонатів. Найбільше вражають саме особисті речі Лесі.
Музей Лесі Українки адреса, якого вулиця Лесі Українки, 53 можна легко знайти. Адже через село проходить траса та залізниця. З Ковеля можна доїхати рейсовим автобусом, електричкою чи навіть велосипедом. Якщо захочете пройтися пішки, то з Ковеля до Колодяжного можна неспішно прогулятися приблизно за 60 хвилин.
Музей в Колодяжному – це чудове місце для відпочинку та загального розвитку. Тут неймовірно гарно взимку, адже милі будиночки, покриті снігом, велика кількість дерев дарують відчуття казки. В теплу пору року тут тихо, спокійно та дуже зелено. Працівники музею роблять все аби відвідувачі хотіли повертатися сюди ще і ще.
Більше цікавих місць, які варто відвідати на нашому сайті.
